Багато з нас дуже люблять проводити вільний час на дачі. Як тільки настають вихідні, ми мчимо туди, щоб відпочити від пильного і галасливого міста. Тільки там можна відчути атмосферу спокою й умиротворення!
Ця невелика, але дуже життєва казка про дачу допоможе тобі задуматися про життя і посміятися. А все тому, що це чистої води правда. В таке не засумніватися!
Мені 7 років. Ура, нарешті-то бабуся бере мене з собою на дачу.
15 років. Дістали родаки зі своїм городом!
Мені 21. Здається, бабуся збожеволіла. Це ж треба - цілими днями рве траву, і якби ж то на грядках, а трава вздовж паркану кому завадила?
Мені 26. Дача потрібна тільки для зустрічей з дурзьямі і шашликів.
35 років. Хм, а не посіяти мені редиску?
Мені 45. Весь город в грядках.
60 років. Щось паркан травою заріс, потрібно прополоти.
Вже 78. Тягну важезні пакети на дачу, діти і внуки не допомагають, говорять - нічого сіяти не треба, все купимо. І тільки семирічний правнук радує. Він щасливий, що знову літо і ми їдемо на дачу. Життя продовжується…
Ця історія знайома багатьом. Все в цьому житті повертається на круги своя. А найголовніше - вона триває.
Поділися з друзями цієї життєвої бувальщиною про дачу!
